Майкл Грілло:Якщо ми відшукаємо всіх ВІЛ-позитивних людей, то ми матимемо шанс подолати вірус на 100%

ВІЛ/СНІД - одна з найскладніших проблем людства. Сьогодні Україна залишається лідером в Європі за масштабами поширення епідемії ВІЛ. За оцінками міжнародних експертів в Україні з ВІЛ-інфекцією живуть близько 240 тисяч людей. Згідно зі статистикою, щодня в нашій країні від СНІДу помирає 8 осіб. Понад 100 тисяч громадян не знають про свій ВІЛ-позитивний статус, і тільки кожен другий знає про свій діагноз.

В 66% випадків в Україні ВІЛ-інфекція поширюється через незахищені статеві контакти, а у 20% — через введення наркотичних речовин за допомогою ін’єкцій. Експерти відзначають, що якщо ВІЛ-інфекцію діагностувати вчасно, можна оперативно розпочати антиретровірусну терапію, надати необхідне лікування пацієнту і таким чином гарантувати людині якісне та повноцінне життя.

21 травня в Києві відбулась міжнародна конференція присвячена питанням перспективного розвитку напрямків профілактики ВІЛ/СНІДу та туберкульозу в Збройних Силах України. Організацією заходу займалась МГО «Міжнародний інститут проблем ВІЛ/СНІДу та туберкульозу» спільно з представниками проекту PEPFAR (Надзвичайний план Президента США по боротьбі зі СНІДом) в Україні та регіоні.

Участь у заході, взяли: директор МГО «Міжнародний інститут проблем ВІЛ/СНІДу та туберкульозу» Еліот Якобс Перлман, голова команди PEPFAR доктор Майкл Грілло, керівник Відділу національних програм DHAPP, представник Програми DHAPP Стен Іто, начальник Центрального санітарно-епідеміологічного управління Міністерства оборони України підполковник медичної служби Сергій Литовка та інші представники медичної служби ЗС України та Служби превентивної медицини Міністерства оборони України.

Нам вдалось поспілкуватись з паном Майклом Грілло щодо планів реалізації проекту в Україні.

Доброго дня. Ви говорили про те що робота проекту PEPFAR зазнає змін взагалі та в Україні зокрема. Що це за зміни та якого плану дій ви будете дотримуватись в Україні в рамках реалізації проекту?

Дякую за запитання. Дійсно, наша попередня діяльність демонструє не такий високий результат як нам би хотілось. Аналізуючи наявні дані ми прийшли до висновку, що нам необхідно змінити звичний нам курс. В минулому ми в основному зосереджувались на закупівлі обладнання, а тепер  в рамках Надзвичайного плану президента США для надання допомоги в боротьбі  проти ВІЛ/СНІДу ми плануємо реалізовувати заходи з тестування людей на ВІЛ-інфекцію, виявлення людей та груп людей із ВІЛ-позитивним статусом та їх подальше лікування. Такий підхід вже демонструє позитивний результат, в деяким регіонах світу і ми маємо зниження показників. Таким чином ми плануємо стримувати епідемію.

Реалізуючи наші заходи в інших країнах, ми побачили, що придушення вірусу в організмі людини та дотримання нею здорового способу життя, дозволяє людині з ВІЛ-позитивним статусом вести звичайний стиль життя. Працювати, створювати сім’ю та не відчувати на собі обмежень. Проходження лікування, яке веде до зниження вірусного навантаження дозволяє уникнути подальшої передачі вірусу, а це означає, що якщо ми відшукаємо всіх ВІЛ-позитивних людей, надамо їм лікування – то ми матимемо шанс подолати вірус на 100%.

Мої сподівання в Україні, також, полягають в тому, що ми зможемо налагодити співпрацю та з Міністерством охорони здоров’я України. Створивши таким  чином взаємодопоміжну систему.

Чи є якісь терміни по реалізації зазначеного проекту? Скільки він триватиме?

Ми не маємо певної дати завершення проекту. Зараз планується рухатись по мірі його реалізації. Моя робота полягає в тому, щоб продовжувати відшукувати кошти для реалізації заходів в рамках проекту PEPFAR.

Чи планується в рамках проекту аналіз наявного в лавах ЗС України медичного (лабораторного) обладнання, його перевірка на актуальність?

Ми ще не обговорювали з представниками ЗС України, які саме заходи ми будемо впроваджувати. Чи буде це тестування для виявлення в сироватці крові вірусу, чи це буде особистісне тестування військовослужбовців та їх оточення в разі виявлення інфекції ВІЛ/СНІДу. Але наша зустріч сьогодні направлена саме на те, аби виявити потребу України та відшукати шляхи вирішення завдань, що виникають в ході прийнятих рішень.

Ви згадували про те що тестувати всіх разом є не рентабельним. Показник малий, а відстежити що сталось із людиною після підтвердження ВІЛ-позитивного статусу виявилось неможливим. Чи є вже якісь ідеї, як саме шукатимуться люди хворі на ВІЛ та яку аудиторію ви тестуватимете в першу чергу?

Це те що ми будемо обговорювати із представниками ЗС України. Але відзначу, що тестування має бути цільовим та направленим. Необхідно чітко прописати хто саме має проходити тестування, де можливий найвищий ризик інфікування. Мої сподівання, також, полягають в тому, що ми зможемо налагодити співпрацю з Міністерством охорони здоров’я України, що МОЗ зможе забезпечувати тестуванням всіх, а наша робота полягатиме вже в боротьбі з епідемією в групах, де ми тестуватимемо вже відокремлену аудиторію з найбільш вірогідним позитивним показником на ВІЛ. Групи найбільшого ризику ми плануємо виокремлювати в результаті спілкування з представниками Міністерства оборони України на основі їх спостережень та статистики.

З якими проблеми ви стикаєтесь в Україні? Чи ускладнює вашу роботу збройний конфлікт на сході України?

Конфлікт на сході України не впливає на нашу роботу. Щодо складнощів в роботі саме в Україні, то я не можу виокремити якісь певні особливості. Як у в усіх інших країна проблемним залишається питання комунікації. І справа навіть не в мовному бар’єрі. Під час передачі повідомлення від людини до людини, інформація часто деформується. В результаті чого в кінцеву точку повідомлення потрапляє вже з зовсім іншим контекстом. Так, головні наші виклики це непорозуміння та деформована комунікація. Я отримую пряме підтвердження цим словам щоразу, коли вдається організувати такі зустрічі як ця конференція, де я маю можливість напряму поспілкуватися з усіма виконавцями одночасно.  

Також, нашу роботу ускладнює те, що в Україні не здійснюється лікування ВІЛ позитивних пацієнтів в рамках Збройних Сил. Наша робота найбільше реалізовується в тих збройних силах, де лікування включене в процес проходження служби.

Чи маєте ви позитивні зміни в інших країнах з якими працюєте?

Так. Ми маємо позитивні зрушення в деяких країнах. Ми дуже багато людей направляємо на лікування, лікуємо їх та спостерігаємо значний рівень зниження захворюваності. Як я казав, наша стратегія змінюється. Діяльність в Україні дещо відрізняється від діяльності на Африканському континенті, але маємо і позитивні зрушення і причини змінювати стратегію.

Люди, які стикнулися із ВІЛ у своєму житті найчастіше стають жертвами дискримінації. Нам відомо, що ви проводите тренінги та навчання, де порушуєте проблеми стигми та дискримінації, чи планується проводити подібне навчання в Україні?

Ми плануємо спілкуватися з цього приводу із представниками МО України найближчими днями. На нашу думку Україна вже не потребує закупівель техніки, зараз ми надаватимемо перевагу тому, щоб МО України самі закупляли обладнання. А ми, в свою чергу, прагнемо отримати можливість проводити заходи підготовки. Трансфер знань важливіший за передачу майна. Дискримінація – це проблема, яка існує в багатьох країнах. На все потрібен час, на зміну мислення в тому числі.

Минулого року для військовослужбовців медичної служби МО України проводився тренінг щодо проблем дискримінації та стигми. Він був сфокусований саме на проблемі ВІЛ. Крім того, я нещодавно я читав статтю в The New York Times про несправедливе ставлення до жінок та сексуальні домагання в армії. Я дійсно прагну визнання наявності цих проблем та хочу щоб були вжиті необхідні кроки для їх усунення. Якщо говорити про дискримінацію людей з ВІЛ-позитивним статусом, то ми маємо звернутися в першу чергу до керівних документів, дізнатись як вони інтерпретують поняття дискримінації та що в них прописано до виконання.

Як правило людям хворим на ВІЛ не дозволяється брати участь у бойових діях та перебувати в районах проведення бойових дій, навіть, якщо їх стан стабільний і вони приймають антиретровірусну терапію. В результаті чого люди намагаються уникнути тестування, приховати хворобу та не зацікавлені в підтвердженні як позитивного так і негативного статусу. В той же час, якщо дозволити людям з позитивним ВІЛ-статусом проходити військову службу, передислокацію за кордон для несення служби в рамках миротворчих операцій, дозволити виконувати їм певні завдання в зоні проведення бойових дій, звісно без прямого залучення на поле бою. Тоді, ці люди перестануть боятися. Важливо донести всім людям інформацію, що при вчасному виявленні вірусу та належному лікуванні, життя може не зазнати значних змін. Люди, що живуть з ВІЛ можуть вести нормальний спосіб життя та не передавати вірус.

Тож, ми хочемо, щоб були прийняті керівні документи чи керівний курс, який дозволяє і далі нести службу людині із позитивним ВІЛ статусом, за умови, що ця людина веде здоровий спосіб життя, відстежує стан здоров’я та має придушений стан вірусу в організмі.

Якщо ми матимемо політику, направлену на позитивне ставлення до людей із позитивним статусом, якщо їм дозволятиметься служити в ЗС України та брати участь в тих чи інших заходах та операціях, ми отримаємо суспільство, яке не боїться тестування, яке не боїться виявити позитивний статус, і яке точно знатиме що потрібно робити крок за кроком для подолання своєї хвороби.

Таким чином, змінюючи ставлення суспільства до ВІЛ, ми змінимо ставлення до свого здоров’я людей в принципі. Це дасть шанс назавжди зупинити ВІЛ в Україні та в усьому світі.

Партнери

 

Зв'яжіться з нами

Тел: +38 (044) 569 28 52
Факс: +38 (044) 569 28 52
Староноводницька вул. 13А, оф. 35

Email: aids-institute@aids-institute.org

Про Інститут

Back to top
ankara otel şarkı sözleri iç mimarlık ankara rent a car ankara seks izle