Сьогодні світова боротьба проти ВІЛ дає свої результати. Так, людина, в якої діагностували ВІЛ не приречена. Позитивний статус – це не вирок, після якого життя не існує. Сьогодні багато людей по всьому світу живе з ВІЛ щасливо. Безумовно, життя людини з ВІЛ-інфекцією змінюється: потрібний щоденний прийом ліків, ретельне спостереження за своїм здоров’ям, дотримання нескладних рекомендацій. Але такі самі рекомендації мають і люди з діабетом та підвищеним тиском. Ці правила не заважають жити.

Правила, які роблять життя з ВІЛ нормальним та повним:

Необхідно обов’язково приймати АРТ. Основне завдання антиретровірусної терапії – скоротити кількість вірусу в організмі, що дозволить уникнути ураження імунітету вірусом, зміцнити його та не допустити стадії СНІДу. Вчасний початок лікування дозволяє людям, які живуть з ВІЛ, жити повноцінно довгі роки, а найголовніше, тривалість їхнього життя не буде відрізнятися від тривалості життя людей, які не хворіють на ВІЛ. Приймати терапію потрібно вчасно, пропускати прийом таблеток не можна. Якщо пацієнт забуває про прийом таблеток – варто використовувати нагадування (відмітки в блокнотах або телефонах) та спеціальні контейнери-таблетниці (в них ліки розкладають на тиждень вперед, під кожний прийом, що дозволяє в подальшому бачити, пропустив пацієнт прийом таблеток чи ні). Якщо людина ВІЛ+ планує відпустку або відрядження – потрібно завчасно потурбуватися про наявність препаратів для того, щоб не переривати лікування. Побічні ефекти від АРТ – привід відвідати свого лікаря, але не привід переривати терапію. Важливо, щоб лікувальний процес був безперервним.

Потрібно постійно бути на контакті з лікарем. ВІЛ-позитивний пацієнт повинен уважно слідкувати за власним здоров’ям – вчасно обстежуватись, вживати ліки лише за призначенням свого лікаря та повідомляти лікаря про зміни стану свого здоров’я.

Вести здоровий спосіб життя. Паління та вживання алкоголю безпосередньо не вливають на вірус, але рекомендовано відмовитися від цих шкідливих звичок, адже вони впливають на організм та імунітет вцілому.

Дотримуватись правильного харчування. Щоденний раціон має бути багатим на білки (м’ясо, риба, бобові) та вітаміни (овочі, фрукти). В обмежених кількостях можна вживати грейпфрут та часник. Варто зазначити, що під час прийому АРТ можливі побічні ефекти (запаморочення та нудота, діарея, втрата апетиту, втрата ваги), які можуть впливати на раціон та харчові звички. Якщо з’являються побічні дії від АРТ - обов’язково зверніться до свого лікаря.

Займатись лише захищеним сексом. З моменту встановлення діагнозу можливий лише захищений секс. Це захистить партнера, а ВІЛ-позитивному дозволить не заразитися хворобами, що передаються статевим щляхом, лікування яких при ВІЛ є складним та довготривалим. Захищений секс є обов’язковим навіть у парі, де обидва партнери ВІЛ+.

Забороняється приймати ліки без призначення лікаря. Під час прийому АРТ категорично заборонено приймати імуностимулятори та імуномодулятори (наприклад, аміксин, гропринозин, циклоферон та ін.). Ця заборона також стосується препаратів рослинного походження (ехінацея, женьшень, лимонник китайський, елеутерокок та ін.), прийом вітамінів та БАДів можливий лише після попередньої консультації лікаря.

У будь-якому випадку звертатись по допомогу. Якщо життя з діагнозом дається непросто – це привід звернутися по допомогу. Психологи та соціальні працівники регіональних організацій, як правило, досвідчені та готові прийти на допомогу, вислухати, порадити, знайти вихід із складних життєвих ситуацій.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це ретровірус (особливість ретровірусу полягає в тому, що він відтворює свій генний матеріал в людських клітинах і залишає їх модифікованими до кінця життя), який пригнічує імунну систему людини, вбудовуючись в ДНК людської клітини та блокуючи в ній функції захисту.

Коли ВІЛ потрапляє в кров, відбувається його прикріплення до клітин крові, які відповідають за імунітет (Т-лімфоцити), починається активне розмноження ВІЛ. Протягом всього періоду хвороби не відбувається ефективної відповідної реакції організму на присутність ВІЛ. Головним чином це можна пояснити тим, що імунні клітини пошкоджуються і не можуть повноцінно функціонувати. Для ВІЛ характерна відсутність виражених та характерних симптомів і дізнатись про наявність ВІЛ-інфекції в організмі можна лише пройшовши обстеження на ВІЛ.

У зовнішньому середовищі ВІЛ не стійкий: при температурі 56 °С він гине за 30 хвилин, при кип'ятінні – миттєво. Вірус швидко гине при використанні дезінфікуючих засобів, під впливом 20% етанолу, ефіру, ацетону, 0,2% гіпохлориту натрію, 1% глютаральдегіду. Проте, він стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення. В крові, призначеній для переливання, вірус живе рокиам, а в замороженій сироватці його активність зберігається до 10 років.

Шляхи передачі ВІЛ:

Статевий (при гомо- та гетеросексуальних контактах). У переважній більшості випадків ВІЛ-інфекція передається статевим шляхом. Це повязано з тим, що у спермі велика концентрація ВІЛ, при цьому вірус має особливість накопичуватися в спермі, особливо під час запальних захворювань та наявності інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). З цієї причини ризик передачі ВІЛ при наявності ІПСШ зростає. Крім цього, супутні інфекції найчастіше пов’язані з розвитком різних утворень, що порушують цілісність слизової статевих органів – тріщин, виразок і т.п. ВІЛ також може знаходитися в піхвових виділеннях і виділеннях шийки матки.

При оральних статевих зносинах ризик інфікування ВІЛ значно нижчий, ніж при анальних. Та не варто ці відносини вважати безпечними ‒ описані достовірні випадки інфікування орального партнера. Ризик передачі ВІЛ-інфекції при анальних статевих зносинах залишається високим, оскільки вірус легко проникає з сперми крізь тонку слизову. Крім того, анальні статеві зносини пов'язані з високим ризиком травмування слизової прямої кишки. Таким чином, ВІЛ або безпосередньо проникає в кров (якщо слизова прямої кишки пошкоджена), або спочатку заражає клітини–мішені.
Ризик передачі ВІЛ від чоловіка до жінки приблизно в 20 разів вищий, ніж від жінки до чоловіка. Це зумовлено тривалим контактом слизової піхви і шийки матки або ендометрію зі спермою, тоді як тривалість контакту статевого члена зі слизовою піхви відносно невелика. Виразки на статевих органах служать воротами для будь-якої інфекції, в тому числі й ВІЛу. До таких виразок найчастіше призводять сифіліс або герпес статевих органів. Хламідійний і гонококовий цервіцит, а також ектопія циліндричного епітелія шийки матки підвищують ризик інфікування ВІЛ. 

Парентеральний (при переливанні крові та її компонентів, а також при ін'єкціях). У споживачів ін’єкційних наркотиків – під час спільного використання шприців і голок ризик зараження ВІЛ підвищений. Також високий ризик під час процедури переливання крові або її компонентів. Якщо інфікована кров була перелита здоровій людині, в 90-100% випадків відбувається зараження. Після того як було введено обов’язковий порядок проходження перевірки донорів крові на ВІЛ, ризик зараження таким шляхом значно знизився. Проте, навіть у розвинених країнах зрідка відзначаються випадки зараження цілої групи хворих від одного ВІЛ-інфікованого донора, що зумовлено порушенням методики перевірки донорської крові.

Вертикальний (від матері дитині у внутрішньоутробному періоді, під час пологів або при грудному годуванні). ВІЛ має здатність проникати через плаценту, тому зараження плоду може трапитися в період вагітності, або при пологах. Величина ризику залежить від рівня організації медичного спостереження та лікування жінки на стадії вагітності, медичних показань матері та стадії ВІЛ. На можливість зараження дитини під час пологів вказують наступні спостереження: 1) при багатоплідній вагітності близнюк, що народився першим, має вищий ризик зараження від ВІЛ-інфікованої матері, ніж близнюк, що народився другим; 2) ризик зараження від ВІЛ-інфікованої матері при кесаревому розтині нижчий, ніж при родорозрішенні через природні пологові шляхи.
Також існує реальний ризик передачі інфекції під час грудного вигодовування. Якщо мати ВІЛ-інфікована, грудне вигодовування протипоказано. 

Як неможливо заразитись ВІЛ:

Передача ВІЛ-інфекції контактно-побутовим шляхом, а також при укусах комах за більш ніж двадцятип'ятирічну історію вивчення ВІЛ-інфекції не зареєстрована. Переконливих доказів передачі ВІЛ зі слиною також немає – не зареєстровано жодного достовірного випадку зараження ВІЛ при поцілунках або випадковому попаданні слини на шкіру і слизові. Існує принаймні дві причини, якими можна пояснити низьку вірогідність зараження ВІЛ через слину: 1) вірус виявлений у слині лише небагатьох ВІЛ-інфікованих і присутній там в незначній кількості; 2) у слині міститься білок, секреторний інгібітор лейкоцитарних протеаз, який перешкоджає зараженню клітин ВІЛ. Хоча випадки зараження ВІЛ після контакту зі слиною і мають місце, насправді вони можуть бути зумовлені передачею вірусу з кров'ю. Хоча ВІЛ може бути присутнім практично у всіх біологічних рідинах, даних, що підтверджують передачу вірусу зі сльозами, потом або сечею, немає. Гіпотезу про інфікування ВІЛ за участю комах теж не підтверджено.

Що вберігає від інфікування?:

• наявність постійного статевого партнера;
• уникнення випадкових статевих зв'язків (при будь-яких випадкових статевих контактах необхідно використовувати презерватив). Це убереже не тільки від ВІЛ, але також і від інфекцій, що передаються статевим шляхом, гепатитів В і С;
• використання індивідуальних шприців, голок.

ВІЛ-дисиденти – люди, які вважають, що вірусу імунодефіциту не існує, а тому вони відмовляються приймати терапію і ходити до лікаря. Українські лікарі вважають, що слово «дисидент» має занадто позитивне забарвлення для того аби використовувати його для визначення люде, що відмовляються вірити в існування ВІЛ. У країнах західного світу цих людей називають HIV / AIDS denialists (ті, що заперечують ВІЛ\СНІД). Цьому руху майже стільки ж років, скільки й самому вірусу – ВІЛ відкрили в 1981 році, а вже через три роки психіатр Каспер Шмідт видав першу відому критику зв'язку СНІДу та нового вірусу. Шмідт стверджував, що "СНІД має психосоціальне походження, а гіпотеза про його інфекційну природу породжена стереотипним мисленням вчених, схильних шукати віруси для невивчених хвороб". Сам Шмідт помер від СНІДу в 1994 році.

Погляди цих людей, як і прихильників будь-якої іншої псевдонаукової теорії, різняться — одні вважають ВІЛ та СНІД аферою й містифікацією, а інші — кажуть, що СНІД існує, але виникає з інших причин. Хтось вірить, що СНІД виліковний, але антиретровірусна терапія підриває імунітет. Дехто визнає й існування ВІЛ, але називає його безпечним вірусом.

Щодо лікування, то на теренах соцмереж тематичних спільнот, обговорюються способи лікування СНІДу та інших хвороб голодуванням, горілкою, живою і мертвою водою, маслом кмину, гомеопатичними препаратами, інформаційно-біохвильовою терапією та акупунктурою тощо. До речі, у цих же спільнотах цілком серйозно пишуть про шкоду щеплень, про лікування раку маслом абрикосових кісточок і содою, відсутності доказів існування гепатиту С.

Існує категорія людей, які не мають позитивного ВІЛ-статусу, але вони поширюють інформацію про відсутність вірусу. Один з улюблених аргументів таких людей – це "змова фармкомпаній". Ще один аргумент  – це відсутність єдиної думки серед медиків про ВІЛ/СНІД. В YouTube є кілька десятків відео, де люди, які називають себе лікарями, запевняють що вірусу імунодефіциту не існує.

До початку 2000-х наукове товариство майже не звертало увагу на ВІЛ-заперечників: боротьба зі СНІДом велася на міжнародному рівні, фінансування на дослідження та лікування хвороби виділялося достатньо. Вплив СНІД-заперечників був мінімальним, попри те, що вони прагнули публікувати свої сумнівні ідеї хоч де-небудь.

Ситуація змінилася, коли до влади в ПАР прийшов новий президент Табо Мбекі. Одним з його «досягнень» стало оголошення СНІДу містифікацією на державному рівні. Мбекі вважав, що 13 асоційованих СНІДом інфекцій — це наслідок бідності населення країни, а зовсім не ВІЛ. Під впливом доктора Матіаса Рата, виробника полівітамінів, президент ПАР разом з міністром охорони здоров’я цієї країни назвав єдиним методом боротьби з хворобою –  медицину «племінних чаклунів». Всіляко перешкоджаючи поширенню антиретровірусних препаратів, вони сприяли смерті щонайменше 365 000 людей. Частка ВІЛ-позитивних людей в населенні ПАР стала найбільшою на планеті.

Через цю катастрофу в 2005 році у місті Дурбан була підписана декларація, яка підтверджує зв’язок між ВІЛ та СНІД. Понад 5000 вчених, нобелівських лауреатів, лікарів, біологів поставили підписи під цим документом. Для виключення звинувачень в упередженості до списку декларантів не ввійшов жоден лікар або науковий працівник, пов’язаний з фармацевтичними компаніями.

Звісно, діагноз ВІЛ – це завжди шок. Тому, отримавши страшну для себе інформацію, людина звертається до інтернет-ресурсів, шукаючи більше данних. І наштовхується там на численні форуми, де заперечують існування вірусу. Там можна зустріти повідомлення про те, що антиретровірусна терапія вбиває печінку, що знайомі вже 15 років живуть з ВІЛ і відмінно себе почувають. Це типова захисна реакція. Людина шукає підтримку, вона не може прийняти діагноз і зрозуміти, як жити далі.

Проте, варто розуміти, що пропаганда ВІЛ-дисидентів майже завжди призводить до трагічних наслідків. Історія родини, яка відмовою приймати терапію вбила своїх дітей – не поодинока. Та законних важелів тиску на ВІЛ-дисидентів немає. Справа в тому, що закон дійсно зобов'язує батьків слідкувати за здоров'ям дітей, і відмова приймати антиретровірусну терапію порушує його, але одночасно з цим закони України забороняють розголошення діагнозу ВІЛ. Відповідно лікарі, які знають про те, що чиїсь діти не отримують терапію, не мають права подавати в поліцію – в іншому випадку, їх самих чекає кримінальна справа.

Але є одна дієва стратегія впливу: лікар-інфекціоніст, що спостерігає ВІЛ+ дитину, при відсутності лікування, пише офіційну заяву в соціальні служби, де інформує їх про те, що дитина має інфекційне хронічне захворювання (не вказуючи яке саме), яке в разі ненадання допомоги може призвести до втрати здоров'я і смерті. Соцслужби мають всі важелі ­ – від мотиваційних бесід до судових процесів щодо позбавлення батьківських прав. Лікарі-педіатри стверджують, що писали такі звернення і не доходячи до суду, батьки починали надавати допомогу дитині в лікуванні ВІЛ.

*На основі матеріалів УП.Життя та GET.TEST

Міжнародна громадська організація “Міжнародний інститут проблем ВІЛ/СНІДу і туберкульозу” спільно з Санітарно-епідеміологічним управлінням Командування Медичних сил Збройних Сил України продовжує реалізацію ефективної стратегії протидії соціально-небезпечним інфекціям серед особового складу Збройних Сил України, а саме інфекції, обумовленій вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), а також, вірусам гепатитів В та С. Так, 30 квітня Збройним Силам України було передано та доправлено 2000 одиниць мультитестів для діагностування соціально-небезпечних інфекцій.

Тестсистеми будуть розподілені серед військово-медичних госпіталів та медичних підрозділів військових частин, що задіяні у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.